Вiн вiддав коханiй дружuнi свою нирку, а вона йому подарyвала омрiяну донечку.

Кожна людина за життя має право вирiшити, бути їй донором для iнших, коли її фiзичне життя закiнчиться, чи нi.
Дати можливiсть iншiй людинi отримати повноцiнне життя, коли власне усе одно уже закiнчилося, чи знову ж таки, – нi. І бiльшiсть людей

взагалi не задумуються над цим питанням за життя. А мiж тим, за неофiцiйною статистикою, щодня помирають близько дев’яти українцiв, якi так i не дочекалися пересадки органiв, котрi через тi чи iншi причини просто перестали функцiонувати. А скiльки людей могли б жити за допомогою тих, життя яких уже завершило свiй вiдлiк…

Мрiя стати мамою здiйснилася через 15 рокiв.

Важка хронiчна хвороба нирок повiльно та впевнено наближала Марiю Шевцову iз Днiпропетровська до iнвалiдн0стi. Це в кращому випадку… Жiнка змушена була постiйно перебувати на гемодiалiзi (апарат «штучної нирки»), тож про материнство могла лише мрiяти.

Зрештою вона постала перед важким вибором: усе життя провести на апаратi, або ж зважитися на трансплантацiю нирки вiд дон0ра. Пiти на ризик i стати донором для неї виявив бажання її чоловiк Вiктор. До речi, до цього пара прожила у цивiльному шлюбi 12 рокiв. Однак перед цiєю важкою операцiєю Вiктор наполiг на тому, аби узаконити їхнi стосунки!

На диво, але нирка чоловiка пiдiйшла для Марiї за усiма показниками.

Пiсля операцiї жiнка стала жити повноцiнно. Навiть бiльше, з пересадженою ниркою вона наважилася… завагiтнiти! Численнi консультацiї з лiкарями, зважування усiх за i проти. Вона йшла на чималий ри3uк. Всю вагiтнiсть її стан контролювали гiнекологи i трансплант0логи. І

дякувати Богу, попри усi побоювання i можливiсть передчасних пологiв, Марiя виносила дитину до кiнця. Її мрiя материнства здiйснилася через довгi 15 рокiв. Так врятована чоловiком дружина народила йому здорову донечку. Настя (так назвали свою крихiтку Шевцови) народилася з вагою

3 кг 70 грамiв i зростом – 51 сантиметр. Операцiя з кесаревого розтину пройшла без ускладнень. А найголовнiше – те, що щасливе подружжя ще хоче сина!

Трансплант0логiя в Українi: з перших стали останнiми

Голова ГО «Нацiонального руху «За трансплантацiю» Юрiй Андреєв розповiдає, що саме Україна стала першою країною, де у 1933 роцi лiкар Юрiй Вороний вперше провiв трансnлантацiю. До нас їздили вчитися з-за кордону, однак минуло уже багато рокiв, як ми втратили цi передовi позицiї i нинi змушенi вiдправляти своїх людей, якi потребують трансплантацiї, за кордон. Такий от парадокс: були першi, а тепер стали останнiми.

У нашiй державi дозволенi операцiї з трансплантацiї органiв. Навiть вiд трупн0r0 дон0ра. Однак за весь перiод у нас провели лише 6 трансплантацiй серця, а усього – понад сто пересадок рiзних органiв саме вiд трупн0rо донора. Нинi роблять операцiї з пересадки органiв i вiд родинних донорiв.

Але основна проблема в тому, що немає реєстрiв донорiв i реципiєнтiв (тих, хто потребує органа).

– До прикладу, розкажу, як в Запорiжжi лiкарi пересаджують нирки. Коли пацiєнт помирає у вiддiленi реанiмацiї, його органи ще працюють, бо вiн перебуває на штучнiй вентиляцiї легень. Є кровообiг, працює серце. Але мозок уже n0мер. І коли спецiальним апаратом констатується сmерть його мозку, лiкарi запитують згоду у родичiв n0мерлої людини на забiр органiв, – каже Юрiй Андреєв.

Але усе потрiбно робити злагоджено i оперативно, адже кожен орган поза тiлом має свою тривалiсть життя. Примiром, нирки «живуть» 12 годин. На те, аби пересадити серце, є лише 4 години.

За приблизними пiдрахунками (оскiльки офiцiйно така статистика не ведеться), як додає Андреєв, в Українi близько 5 тисяч людей, якi потребують трансnлантацiї того чи iншого органа або ж кiсткового мозку. Якщо говорити про трансnлантацiю нирки, то жодна європейська країна

не вiзьме українця, бо наша держава не є членом «Євротранспланту». Окрiм Бiлорусi. Лише там українцям дають зелене свiтло на трансnлантацiю нирки. Якщо мова йде про пересадку серця для дитини до 18 рокiв, тут теж невеликий вибiр – лише Індiя. Нерiдко хворим там доводиться чекати

органа навiть по кiлька рокiв поспiль. А багато з них так i не доживають до того дня. Так в Індiї померла українська дiвчинка, яка пiвтора року там чекала на пересадку серця, однак так i не дочекалася. А 13 червня 2019 року, так i не дочекавшись пересадки серця, в Індiї n0мер 15-рiчний Назар Балик iз села В’язiвне Любешiвського району на Волинi.

У тiй же Бiлорусi дiє презумпцiя згоди, коли всi громадяни «по замовчуванню» є потенцiйними донорами. Якщо вони не написали вiдмови, звiсно. У нас ситуацiя iнша – вiдповiдно до чинного закону згоду питають у родичiв n0мерлих. А згiдно з новим законом, який набуде чинностi

з 1 сiчня 2019 року, людина зможе сама висловити свою згоду чи не згоду, написавши вiдповiдну заяву. Але нинi маємо проблему навiть у тому, що в лiкарнях просто немає апаратiв для дiагностики сmертi мозку.

Спонсоруємо на мiльйони Бiлорусь та Індiю, замiсть того, щоб рятувати втричi бiльше людей власними силами

У 2017 роцi на державну програму лiкування за кордоном видiлили 628 мiльйонiв. 2018 року ця сума становила близько 680 мiльйонiв. Цьогорiч на програму видiлили 689 мiльйонiв. Себто ми вивозимо просто таки шаленi грошi з України, замiсть того, аби проводити трансплантацiї у себе i таким чином рятувати втричi бiльше людей.

– Примiром, трансnлантацiя кiсткового мозку за кордоном коштує вiд 100 тисяч доларiв до 300. Беремо мiнiмальну суму – 100 тисяч доларiв. То якби це робили в Українi, собiвартiсть такої операцiї була б плюс-мiнус 30 тисяч доларiв, – додає Юрiй Андреєв.

За приблизними пiдрахунками, щодня, так i не дочекавшись трансплантацiї, n0мирає близько дев’яти людей…

Жiнка з пересадженим серцем народила… двiйню

Фактично свiтовою сенсацiєю став випадок у 2010 роцi, коли жiнка з пересадженим вiд трупного донора серцем наважилася стати матiр’ю. Ситуацiю ускладнювало й те, що вона чекала двiйню.

…Чотирма роками ранiше Сара лежала у лiкарнi у передсmертн0му станi. Її серце уже «вiдпрацювало» i потребувало замiни. Лiкарi давали їй кiлька годин на життя… Ох, як швидко вони спливали! І тут сталося майже неймовiрне, у лiкарню подзвонили колеги iз сусiднього мiста i повiдомили: «П0mер пацiєнт, є донорське серце».

Дозвiл на трансnлантацiю серця свого чоловiка пiдписала дружина Тетяна. Вмить iнформацiя про наявний орган, серце n0мерлого росiянина Ігоря Жабина, з’явилася в комп’ютернiй базi. За параметрами воно iдеально пiдiйшло Сарi. Залишилися тiльки встигнути зробити пересадку, адже Ігор

n0мер у Хайфi (Ізраїль), а жiнка була за сотню кiлометрiв – у Тель-Авiвi, i її серце фактично «добивало» свої останнi удари. Операцiя тривали пiвтори години, i «нове» серце одразу забилося в iншому тiлi. Не дивно, що пiсля такої складної операцiї лiкарi одразу застерегли

жiнку, що матiр’ю їй не бути – ризик, що нове серце не витримає такого навантаження, надто високий. Однак жiнка, яка попри все на свiтi хотiла стати мамою, переступила через усi перестороги, i так у сiм’ї Іланiв з’явилися немовлятка-близнюки Ноа i Рина. А їхнi фото вмить опинилися на перших шпальтах свiтових газет.

…Той фатальний день Тетяна Ружальська пам’ятає i досi. Її чоловiку стало зле просто у неї на очах. Вже у каретi швидкої вiн впав у кому. Кiлька годин у реанiмацiї – у чоловiка стрiмко розвивався набряк мозку, i згодом реанiматолог констатував: «Мозок n0мер»…

Рiшення зустрiтися з Сарою, у якiй билося серце її чоловiка, далося їй надто важко. Вiд Хайфи до дому Сари – пiвтори години їзди, i жiнка всю дорогу хвилювалася, як пройде їхнє знайомство. А Ілани i вся їхня велика родина з нетерпiнням чекали на жiнку, яку вони одразу почали

вважати бабусею для своїх двiйнят. І ось нарештi ця зустрiч. Тетяна i Сара обiйнялися. І в ту мить Тетяна вiдчула, як в грудях цiєї молодої жiнки б’ється серце. Серце її коханого чоловiка Ігоря. Його частинка жила у цiй жiнцi. Вiд емоцiй, якi вмить охопили її повнiстю, жiнка розридалася…