Коли менi було п’ять рокiв, мати познайомилася з черговим чоловiком i захотiла бути з ним, але вiн поставив їй умову, що вiзьме її, якщо вона буде сама.

Та легко i просто промiняла мене на цього мужика. Привезла мене до мого батька, давши в руки всi необхiднi документи. Вона подзвонила в дверi його квартири, почула звук замку i втекла. А я залишився стояти.

Дверi вiдчинив батько i оторопiв побачивши мене. Вiн зрозумiв вiдразу, хто я. Завiв в квартиру. Його дружина прийняла мене добре – так, як i їхнi дiти, дочка i син. Батько хотiв спочатку вiддати мене до притулку, але його дружина не дала цього зробити, сказавши, що я нi в чому не винен. Просто свята жiнка.

Я спочатку чекав свою рiдну матiр, думав, що вона ось-ось повернеться. А потiм перестав, i почав дружину свого батька називати мамою. Мiй рiдний батько не мав нi до кого зi своїх дiтей теплих почуттiв, не кажучи вже про мене. Мене вiн вважав зайвим ротом, але продовжував утримувати, як i iнших членiв сiм’ї.

Сам вiн був досить-таки деспотичною людиною. Коли приходив додому, ми замикалися всi разом в дитячiй кiмнатi i намагалися не попадатися йому на очi. І коли вiн все-таки пiшов до чергової молодої коханки, ми всi зiтхнули з полегшенням.

На той момент ми вже були майже дорослими. Сестра i брат закiнчували школу. За збiгом обставин, ми були ровесниками, тому я теж готувався до випускних iспитiв в школi. Ось так, троє випускникiв. Ми допомагали одне одному, пiдтягуючи з предметiв.

Кожен з нас мрiяв вступити до престижного iнституту. Батько, хоч i не був з нами ласкавий, але оплатити навчання обiцяв i дотримав свого слова. Ми вступили i вивчилися, отримавши тi спецiальностi, про якi мрiяли. А потiм сталося так, що наш батько пoмер. Пiсля нього залишився хороший спадок.

Його останнiй коханцi не дiсталося нiчого – вона просто не встигла його одружити на собi. Ну а ми всi стали повноправними господарями його фiрми i грошових рахункiв. Ми продовжили розвивати бiзнес. І настав той момент, коли

потрiбно було їхати за кордон, вiдкрити фiлiю. Вирiшили, що головним в тiй фiлiї буду я. Я запропонував забрати з собою нашу маму – вона як нiхто iнший, гiдна була поїхати в теплу країну. Мої сестра з братом, пiдтримали мою iдею.

І ось настав той момент, коли ми повиннi були їхати. І тут раптом намалювалася моя рiдна мати. Я впiзнав її вiдразу. Моя дитяча пам’ять закарбувала її образ на довгi роки. Вона вирiшила раптом згадати про мене, дiзнавшись, що я їду:

«Синку, я твоя справжня мати! Невже ти забув мене? Ти став таким дорослим. А я так сумувала i переживала, як ти живеш. Давай нарештi житимемо разом!».

Я вражений був її нахабством:

«Звичайно я пам’ятаю тебе! Пам’ятаю, як ти тiкала вiд дверей, залишивши мене зовсiм ще маленьким. І ти менi не мати. Моя мама зараз, їде разом зi мною. А тебе я навiть знати не хочу».

Розвернувся i пiшов. І нi краплi не шкодую про це. Моя мама – та, що не побоялася взяти дитину свого чоловiка вiд сторонньої жiнки, яка виховала мене в любовi i ласкi. Ми поїхали з нею в iншу країну. Там я зустрiв свою майбутню дружину. А заодно i маму видав замiж, за чудового чоловiка.